Головна » Матеріали » Казки

Як Промінчик будив землю.

Кожного року Сонячний Промінчик будить все живе. Він самий перший помічник дівчини Весни.
Так і цього року:
- Які ви всі сплюхи, - подумав Промінчик, дивлячись на сонне царство внизу.
Одягнувши на свої кучері кашкетика, він швиденько зістрибнув униз, на землю.
- Просинайся, - полоскотав сплячу квіточку. – Пусі-пусі-підсніжнюсі, - розвеселився.
- Це знову ти бешкетуєш, промінчику? – підняла пухнасті вії красуня Підсніжник.
- Я, – відповів хлопчик.
- А що вже час прокидатися?
- Яка ти кмітлива, - посміхнувся до квітки.
- Дякую що розбудив.
- Та немає за що, квіточка. Пішов я далі..

- А хто тут у нас боки вилежує, га? – звернувся він до Травички.
- Хр-пш-ш, хр-пш-ш...
- Ти ніби бабка, що на печі розляглася, - розсміявся. – Ану прокидайся, лежебоко! Я тобі зараз робитиму сонячні ванни, – і Промінчик зняв зі своєї голови картуз.
- Ой, як тепло! Ой, як добре! – крізь сон, почала ніжитися Травичка. – Весна! – щасливо потягнулася і відкрила очі. – Промінчику, ти?! – вигукнула.
- А хто ж іще?
- Присядь перепочинь, - розправила своє вбрання Травичка.
- Немає коли, потрібно всіх будити. Весна ось-ось увійде.
- Дякую тобі за тепло, сонячний! – вдячно поглянула на Промінчика Травичка і почала причепурюватися: Весна ж іде!
А хлопчик-Промінь полетів до Струмочка. Його він особливо полюбляв будити. Адже ніхто не вмів так гарно співати та танцювати, як він. Ніхто так не дарував радісний настрій, як життєдайні води малюка.
- Струмочку-дзвіночку, відкрий оченята,
Чекають тебе з нетерпінням звірята!
Прокинься-проснися, нам всім заспівай,
Нехай знову радість наповнить цей край! - і під теплом хлопчика-Променя, тоненька крига, що накривала малюка Струмочка, почала танути. За мить заструменіла свою пісеньку водичка..
- Промінчику! – відкрив очі Струмочок. - Дякую тобі, друже! – вдячно потис руку другові. – Забігай до мене у гості.
- Обов’язково! Нехай тільки всі свої справи дороблю, - відповів Промінчик і полетів далі.
Він лагідно брав у свої долоні гілочки дерев і вони під його теплом прокидалися від тривалого, зимового сну.
А як раділа тітка Земля сину Сонечка! І таке вареннячко йому у мисочку накладала, і таке.
- Пригощайся, Промінчику! – припрошувала.
- Тітонько, я ж лусну, - жалібно дивився на гостинну Землю, Промінчик.
Але господиню Землю не переконаєш!
- Тобі сили потрібно відновлювати! – пояснювала вона племіннику.
- О-о-о, я вже лускаю, - проказав Промінчик і вставши з-за столу показав тітці Землі на свого живота:
- Дивіться який!
А Земля задоволено посміхалася:
- От тепер можеш далі летіти по своїм справам.
- Та я вже все зробив, - похвалився малий.
- А я і не сумнівалася в тобі.
- Дякую вам, тітонько за гостинність, та мені вже час додому.
- Таткові переказуй вітання, - з любов’ю провела поглядом племінника Земля.
- Обов’язково.
А коли у той день Промінчик лягав спати, то задоволено сам до себе посміхнувся: „Який я все ж таки молодець! Все встиг зробити!”
І вже засинаючи подумки додав: Весна буде задоволена мною.

Категорія: Казки | Додав: natalya-gurkina (07.02.2009) | Автор: Наталія Гуркіна E W
Переглядів: 1959 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.3/6
Всього коментарів: 1
0
1 світла   [Матеріал]
biggrin !!!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]