Головна » Матеріали » Казки

Чи існує Щастя
На даху високого будинку, звісивши донизу ноги, сиділо Щастя. Воно сиділо та спостерігало, що відбувається там, на землі. І що більше воно бачило, то тим сумніше ставало, і врешті-решт почало тихо плакати.
- Чому ти плачеш? – спитав у Щастя голуб, котрий щойно сів на даху. – Хіба ти не уособлення радощів та задоволення? Що може засмутити Щастя?
- Я плачу тому, що не знаю, чи існую я насправді…
- Як це? Ти сидиш тут, поряд зі мною і я можу тебе цілком запевнити, що ти – найреальніше, що взагалі може існувати. До того ж, твої сльози настільки реальні, що падають на траву там, унизу, від чого сміються пелюстки квітів…
Щастя змахнуло пальцем сльозу і тихо промовило:
- Ти не розумієш… Ось поглянь туди…
І щастя показало пальцем вбік дитячого магазина. Біля дверей його стояла жінка з маленькою дівчинкою, яка грізно тупцяла ногами та заливалася слізьми.
- Цю дівчинку звати Олеся, - пояснило Щастя, - від самого її народження я оберігаю її, надихаю її батьків жити в мирі і злагоді, турбуватися про неї, як про маленьку принцесу. Вона дуже гарна і дуже здібна… Але ось вона плаче через те, що мама відмовляється купити їй велику ляльку в блискучій сукні, яка дуже дорого коштує і якою вона гратиметься не більше трьох днів. Олеся каже, що мама не любить її і що сама вона найнещасніша людина в цілому світі…
Далі Щастя показало птахові дитячий майданчик. На ньому хлопці змагалися, хто далі стрибне, аж ось один з них на бундючився, як індик, розвернувся і пішов від друзів.
- Цей хлопчик – Андрій. Він мріє стати відомим спортсменом і я роблю все можливе, щоб це його бажання здійснилося. Правду кажучи, це було не так легко, бо від народження він був дитиною зі слабким здоров'ям і взагалі дивом народився у своїх батьків. Але я стільки зусиль докладаю, щоб життя його було щасливим, що напевне він досягне своєї мрії… Але тепер він стрибнув гірше, ніж його однокласник Дмитро і зараз ображений на весь світ, звинувачує в усьому своїх товаришів і говорить сам собі, що нещаснішого за нього не існує…
Насправді таких людей дуже багато. Дорослі й малі, багаті й бідні – всі вони бідкаються на відсутність щастя. От мені й думається, може мене й не існує…
Голуб сумно схилив голову. І справді, люди навколо нібито мали все, що тільки могли забажати, але відчували себе нещасними. Аж раптом птах згадав дещо:
- А пам’ятаєш дівчинку Марину? Вона не може ходити і нещодавно лікарі повідомили, що проживе вона ще недовго. Батьи її загинули, коли вона була ще зовсім маленькою, тому живе з тіткою, і друзів немає теж, бо вона не має змоги виходити на вулицю і спілкуватися з однолітками, як інші діти… Але Маринка дуже гарно малює і весь свій час проводить за цим заняттям. Вона дарує найкращі малюнки своїй тітці, яка доглядає її і щаслива від того, що може зробити приємне рідній людині і якось віддячити за турботу…
- Але ж ця дівчинка обділена долею, вона найперша має скаржитись на мене, - сумно зітхнуло Щастя.
- Це не так, - відповів птах. - У той час, як люди, котрі купаються в твоєму промінні, не цінують його, є й ті, хто раді кожному твоєму доторку. І повір, вони від усього серця щасливі.
Категорія: Казки | Додав: (10.11.2009) | Автор: Zakohana*V_nebo E
Переглядів: 1616 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]